Класифікація емоцій

Емоції класифікують за знаком, інтенсивністю та деякими іншими ознаками. За знаком емоції поділяють на позитивні й негативні. До позитивних належать: задоволення, радість, захоплення, милування та ін. До негативних – незадоволення, обурення, гнів, ненависть, переляк, туга, роздратування тощо.

Позитивні й негативні емоції завжди характеризуються певною інтенсивністю – силою їхнього виявлення (від ледь відчутного до бурхливого).

За впливом на рівень активності людини німецький філософ І. Кант поділяв емоції на стенічні й астенічні.

Стенічні емоції (від грецького слова «стенос» – сила) – ті, що посилюють активність, пожвавлюють людину, спонукають її до діяльності (радість, упевненість, тріумф, страх, злість).

Астенічні емоції (від грецького слова «астенос» – слабкість, безсилля) –ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують (страждання, зневіра).

Емоції також поділяють на первинні і вторинні. Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. До первинних емоцій належать: страх і тривога – реакція на загрозу для інстинкту самозбереження; радість – реакція задоволення від реалізації потреб; гнів – як наслідок обмеження потреб. Вторинні емоції є суто людськими. Вони формуються у процесі соціалізації та усвідомлення власного «Я» (образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість тощо).

Також окремо виділяють нижчі та вищі емоції. Нижчі емоції пов'язані переважно з біологічними процесами, із задоволенням чи незадоволенням природних потреб людини (емоції голоду, спраги тощо). Вищі емоції є справді людськими емоціями-почуттями та виникають з огляду на задоволення чи незадоволення суспільних потреб. Серед них виокремлюють три види:

моральні (відображають ставлення індивіда до вимог моралі): почуття обов'язку, дружби, людської гідності тощо;

інтелектуальні (пов'язані з пізнавальною сферою діяльності людини): здогадки, сумнів, подив тощо;

естетичні (викликані красою чи потворністю явищ або об'єктів, що сприймаються).

Характеристика базових емоцій

За Аристотелем, налічують шість базових емоцій: радість, здивування, сум, гнів, страх і огиду, за К. Ізардом – десять фундаментальних емоцій: цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, зневага, страх, сором та провина.

Цікавість – психологічна настанова на пізнання світу і відкриття нового, джерело розвитку кожної людини і рушій прогресу людської цивілізації. Часто проста цікавість змушує людей докладати зусиль, працювати вдень і вночі, долати перепони і відмовлятися від багатьох благ, оскільки це пов’язано із задоволенням пізнавальних потреб і радістю відкриття.

Радість – приємні емоції, які наповнюють нас енергією, пробуджують творчий потенціал. Найчастіше ми відчуваємо ці емоції, коли живемо в гармонії з собою і з навколишнім світом, маємо змогу реалізувати свої мрії.
Здивування – емоція, що виникає при виникненні несподіваної ситуації. Це досить нестабільне почуття; воно швидко приходить і швидко зникає. Його основна функція — допомогти людині підготуватися до реакції на нову чи несподівану подію і на наслідки цієї події.

Гнів – це найбільш руйнівна емоція. Вона виникає тоді, коли ми відчуваємо загрозу. Гнів перешкоджає тверезо мислити й ухвалювати рішення.

Горе – негативно забарвлені душевні переживання, печаль, смуток, скорбота у поєднанні з розпачем; протилежне радості. Горе може бути викликане неочікуваними поганими подіями, обставинами, бідою, нещастям, смертю близької людини.

Огида – це реакція на щось суб'єктивно дуже неприємне, негативний емоційний стан, спричинюваний зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об'єктами (предметами, людьми, обставинами тощо), які не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принципам і настановам суб'єкта.

Зневага – почуття презирства, відсутність поваги до кого-небудь; негативно забарвлене почуття, що виникає стосовно об'єкта, який демонструє якості або поведінку, які суб'єкт не дозволяє собі демонструвати, оскільки сприймає їх соціально неприйнятними.

Страх – це передчуття лиха, коли ми відчуваємо загрозу нашому життю, здоров’ю, добробуту, стосункам, самоповазі. Страх може застерегти нас від потрапляння у небезпечну ситуацію, а помірне хвилювання — змусити краще підготуватися до контрольної.

Сором – ці емоції виникають, коли діємо всупереч тому, що вважаємо правильним, справедливим, або коли наші вчинки мають негативні наслідки. Ми відчуваємо сором, коли про скоєне нами хтось дізнається. Це дуже неприємне відчуття, і тому люди намагаються чинити по совісті.

Провина – відчуття сорому за себе, за те, що діяв усупереч своїм переконанням, навіть якщо ніхто й не дізнався про це.

Зовнішні вияви емоції

Існує так званий феномен «емоційного зараження» – емоції, особливо в середовищі стадних тварин, виражені в поведінці однієї особини, викликають схожі емоції в інших особин, які ці вияви спостерігають. У людському середовищі цей ефект так само наявний і особливо він помітний у поведінці натовпу.

Міміка – універсальний спосіб вираження емоцій серед людей незалежно від расової та соціальної належності. Центр розпізнавання емоцій розташовується у правій півкулі головного мозку і має відмінну від центру розпізнавання осіб локалізацію.

Дослідження поведінки людей, які належать до різних культур, засвідчили, що у сфері вираження емоцій зустрічаються як універсальні, так і специфічні типи реакцій. Таким чином, варто зазначити, що мова емоцій містить як загальні елементи, подібні для різних культур, так і елементи, специфічні для окремих культур.

Внутрішнє вираження емоцій (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників і однаково виявляється у представників різних культур, які проживають на різних континентах. А от форма та інтенсивність зовнішнього виявлення емоцій значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій і звичаїв цього соціуму. Це особливо стосується вираження емоцій зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами.

Наприклад, сльози є майже універсальною ознакою суму. Однак норми культури впливають на ці форми реакцій, визначаючи, коли, яким чином і як довго треба плакати. Так, у Чорногорії на похоронній церемонії жінки і чоловіки мають плакати в різний час. Мексиканські індіанці плачуть під час деяких релігійних церемоній, а після їхнього завершення повертаються до типового для них радісного настрою. Андаманці плачуть при зустрічі з людьми, яких вони давно не бачили, а також після встановлення миру між воюючими сторонами; родичі, які не бачилися кілька тижнів або місяців, при зустрічі обіймаються, сідають поруч і обливаються сльозами.

Сміх є доволі поширеною ознакою радості й задоволення. Нерідко за допомогою сміху виражають також презирство і глузливе ставлення. Однак у Китаї сміх може означати гнів, а в давніші часи він був також формою поведінки, що личить слузі, який, наприклад, повідомляв панові про своє нещастя з усмішкою, щоб применшити значення нещастя і не турбувати ним поважну особу. У Японії прояв суму і болі в присутності осіб більш високого рангу розглядався як демонстрування неповаги. Тому людина, якій виносили догану, мала усміхатися. Однак варто пам'ятати, що сміх, при якому оголюються зуби, також є образливим для високопосадовця.

Ще більші розбіжності простежуються у вираженні радості. Так, наприклад, на Таїті для вираження радості люди іноді заподіюють собі біль. Вілсон (цит. Klіneberg, 1948, с. 194) наводить приклад старої жінки, яка, зненацька зустрівши сина, з радості подряпала себе до крові. Подібні форми вияву радості спостерігалися серед аборигенів Австралії.

Емоційний інтелект

Найпоширенішим загальним визначенням інтелекту є визначення Д. Векслера: «Інтелект – це сукупність здібностей або глобальна здатність індивіда діяти цілеспрямовано, мислити раціонально й ефективно спілкуватися з оточенням».

Говард Гарднер (Gardner, 1983) розробив свою теорію множинного інтелекту як радикальну альтернативу тому, що він називає «класичним» поглядом на інтелект як на здатність до логічних роздумів. Модель Говарда Гарднера включає щонайменше сім основних підвидів (форм) інтелекту, серед яких, поряд із традиційними вербальним і логіко-математичним, просторовий, музичний, тілесно-кінестетичний, міжособистісний (interpersonal) і внутрішньоособистісний (intrapersonal) інтелект.

Одним із виокремлених Г. Гарднером типів інтелекту є соціальний інтелект, який визначається як здатність розуміти людей і впливати на них. Емоційний інтелект розглядають як підструктуру соціального інтелекту, яка включає здатність спостерігати власні емоції і емоції інших людей, розрізняти їх і використовувати цю інформацію для керування мисленням і діями.

Поняття «емоційний інтелект» почали використовувати з 1990 року з подачі американських дослідників Пітера Селовея і Джека Майєра. Вони об’єднали в цьому понятті групу ментальних здібностей, які допомагають усвідомити і зрозуміти власні емоції і емоції навколишніх. Відповідно до опису, запропонованому Майєром і Селовеєм, виокремлюють чотири складники емоційного інтелекту.

1.     Точність оцінки та вираження емоцій. Важливо розуміти свої емоції та емоції інших людей, пов’язані як з внутрішніми, так і з зовнішніми подіями. Це здатність визначати емоції за думками, фізичним станом, зовнішнім виглядом, поведінкою. Це здатність точно визначати емоції і пов’язані з ними потреби.

2.     Використання емоцій у розумовій діяльності. Те, як і про що ми думаємо, залежить від того, як ми почуваємося. Емоції впливають на розумовий процес і готують нас до певних дій. Ця здатність допомагає зрозуміти, як використовувати емоції і думати ефективніше. Керуючи своїми емоціями, людина може дивитися на світ під різними кутами і розв’язувати проблеми ефективніше.

3.     Розуміння емоцій. Це означає, що людина вміє визначити джерело емоцій, класифікувати їх, розпізнавати зв’язок між емоціями і словами, інтерпретувати значення емоцій, розуміти складні почуття, переходи між емоціями і подальший розвиток емоцій.

4.     Керування емоціями. Як говорилося вище, емоції впливають на мислення, тому їх потрібно враховувати під час вирішення завдань, ухвалення рішень і вибору своєї поведінки. Вміння керувати своїми і чужими емоціями дозволяє використовувати інформацію, яку дають емоції, викликати емоції або усуватися від них.

Деякі дослідники (зокрема, Деніел Голдман у бестселері «Emotional Intelligence») вважають, що «емоційна компетентність» (EQ) відіграє важливішу роль, ніж «академічна» (IQ). На досягнення життєвого успіху і розумові здібності впливають лише приблизно на 20 %, а решта (80 %) – належить іншим чинникам, зокрема, й емоційному інтелекту.

Індивіди з високим рівнем розвитку емоційного інтелекту мають виражені здібності до розуміння власних емоцій і емоцій інших людей, а також до управління емоційною сферою, що обумовлює більш високу адаптивність і ефективність у спілкуванні. Кінцевий продукт емоційного інтелекту – ухвалення рішень на підставі відображення і осмислення емоцій, які є диференційованою оцінкою подій, що мають особистісне значення. Емоційний інтелект лежить в основі емоційної саморегуляції.